Юрій Маркевич
«Коли я займаюся з дітьми, коли вони радіють, захоплюються, бачать, що в них виходить – це і є моє натхнення», – розповідає переселенка Ганна Лукашенко.
Після повномасштабного вторгнення Ганна разом із сім’єю переїхала з Одещини на Львівщину. Тут вона знайшла приміщення, де почала проводити заняття з малювання та ліплення для дітей внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та місцевих жителів. Крісла, полиці, лавки шукала через соцмережі та оголошення, які розклеювала по місту. Але взимку через відсутність опалення, доводилося змінювати локації. Тож жінка подалася на грант – за отримані кошти утеплила студію, придбала меблі, фарби, папір.
Про роботу з дітьми та шовковицю біля студії, яка нагадує їй про дім, Ганна розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
До початку великої війни Ганна Лукашенко жила в місті Південне – на березі Чорного моря, за 80 кілометрів від кордону з Молдовою.
На четвертий день повномашстабного вторгнення вона поїхала народжувати до Одеси.
«Жінки народжують, а за вікнами – вибухи»
«Усі вагітні зібралися в пологовому, бо дуже хвилювалися, що доведеться народжувати десь у підвалах. Тоді все було переповнено, всі поспішали. Жінкам, яким потрібен був кесарів розтин, намагалися зробити його якомога швидше. Це було, як у рекламі: жінки народжують, за вікнами – вибухи, але процес не зупиняється».
Рідне місто родина залишила через місяць після початку повномасштабного вторгнення. За словами Ганни, вони були серед останніх, хто виїхав із Південного.
«Дитині потрібно було дати трохи часу, щоб адаптуватися до цього світу. А в дорозі могло статися будь-що. Та й мені після пологів збиратися в дорогу було просто нереально».
Разом із двома синами, новонародженою донькою та чоловіком вони знайшли прихисток на Львівщині. Сім’я оселилася в селищі міського типу Розділ, що за пів сотні кілометрів від Львова. Через рік після переїзду чоловік Ганни пішов захищати Україну.
«Діти чекають, коли я повернуся»
«Є така приказка: якщо тобі погано – малюй, хворієш – малюй, тебе покинули – малюй. Щоб не тримати вдома всі речі, я вирішила орендувати студію. Туди перенесла полотна, підрамники, папір, фарби – і творила. Малювала на замовлення великі картини, які вдома незручно писати й зберігати. У студії це робити набагато комфортніше – не озираєшся, чи не капнула фарба. Я спеціально обирала приміщення з хорошим освітленням. А ще – тиша, спокій і релакс».
За освітою Ганна – економістка, але працювала у сфері медіа й комунікацій. Малювати почала ще з дитинства, а з 2018-того орендувала для себе студії на Одещині.
У травні 2022-го, уже після переїзду на Львівщину, переселенка знайшла приміщення в селищі і вирішила відкрити художню студію. Спершу оплачувала оренду, але згодом власниця, побачивши, скільки зусиль Ганна вклала в облаштування простору, дозволила оплачувати лише комунальні послуги.
На початку у студії були лише столи. Решту меблів Ганна шукала через соцмережі або розклеювала оголошення з проханням продати старі крісла, полиці, лавки. Так вона й зібрала більшість необхідного.
Але у приміщенні не було опалення. Тому узимку доводилося шукати інші місця для занять.
Це було дуже складно
«То ми зустрічалися в клубі, то діти приходили до мене додому на індивідуальні заняття, то ще десь я просилася провести уроки. Але це було дуже складно».
Саме це спонукало переселенку податися на грант Норвезької ради у справах біженців. За отримані кошти вона утеплила приміщення, докупила меблі і матеріали для занять, за які діти не платять.
«Спілкування з дітьми допомагає мені відволікатися від усього поганого. Сказати, що я на цьому заробляю й маю великий прибуток – ні. Усе це тримається на ентузіазмі, любові до справи. Для мене це і ліки, і хобі».
Заняття Ганни відвідують діти віком від шести до 14 років – як місцеві, так і ВПО. Спочатку теми для майстер-класів з малювання та ліплення обирала Ганна, але згодом учні почали пропонувати власні ідеї – так змінився формат. Тепер діти пишуть картини, ліплять фігурки з глини й гіпсу на теми, які самі ж і вигадують.
Щотижня переселенка проводить два групові заняття – в середньому на них приходять десятеро дітей.
«Вони всі мене називають Аня – неважливо, скільки їм років – чотири чи шість. Ми постійно з ними спілкуємося, я знаю всі їхні історії про друзів, домашніх улюбленців. Навіть якщо я не можу ходити, докладаю останніх зусиль, щоб добратися до студії. І там усе минає. Одразу стає радісно й світло».
Поряд зі студією Ганна посадила шоковицю – рослину, яка нагадує їй про рідний дім на Одещині.
У нас шовковиця росла скрізь – на кожному подвір’ї, на кожній вулиці
«У нас шовковиця росла скрізь – на кожному подвір’ї, на кожній вулиці. Тут я замовила її в інтернеті, й всі дуже дивувалися, бо діти навіть не знали, що це таке. Вона дуже корисна. Ми з неї варили варення, коли інші ягоди не давали врожаю. У нас весь підвал був заставлений банками, чорними, як вугілля».
Поміж занять у студії Ганна створює картини на замовлення, а ще – проводить безкоштовні майстер-класи для дітей військових і людей з інвалідністю. На прохання місцевої влади розписала зупинку громадського транспорту, зобразивши на ній місцеве озеро. У планах – оздобити ще одну.
Після перемоги Ганна мріє повернутися додому. А студію на Львівщині – передати тому, хто зможе продовжити її справу.
«Ми з ними (учнями з Одещини – ред.) досі спілкуємося. Дехто пише вже з-за кордону. Діти чекають, коли я повернуся, коли знову проводитиму заняття вдома. Ми з дітками дуже сильно прив’язалися одне до одного. І всі групи, які я створювала у соцмережах, досі активні – ніхто не видаляється».
За даними УВКБ ООН, торік вперше статус ВПО в Україні отримали 740 000 осіб. Загалом на кінець 2024 року нараховувалося 3,7 мільйона переселенців – цей показник залишився незмінним, порівняно з 2023 роком.
Форум