«Літній наступ» Росії: чому ЗСУ не вдається його зупинити?

Росія втрачає тисячі військових у піхотних атаках в Україні, але продовжує наступати. Останніми місяцями інтенсивні бої змістилися від самого Покровська на інші напрямки – з одного боку російська армія просувається до Дніпропетровської області, з іншого –сформувала плацдарм між Покровськом і Костянтинівкою. За даними проєкту DeepState, більше половини окупованої в червні української території – саме на цих напрямках.

• Як Україна відбивається від російських штурмів?
• Чому змінилася українська оборонна тактика?
• Чому просування армії РФ не вдається зупинити?

Як змінилась лінія фронту та які фактори на неї впливають –розбирався телепроєкт Донбас Реалії української служби Радіо Свобода.

_________________________________

«[Противник] намацав таку шпаринку на схід від Покровська, коли вклинився на наші позиції в районі між Малинівкою і Новооленівкою. І там йому вдалося розширити це просування, цей клин, збільшити тиск на наші війська. Така абсолютно хрестоматійна операція, яку вони проводять вже на такому більш широкому рівні.

Саме це вклинення і створює досить серйозну загрозу для нас. І саме тому ми перекидаємо на це вклинення досить серйозні ресурси для того, щоб зупинити і не допустити прориву. Противник бачить це, противник намагається так само маневрувати під тиском українських військ. І намагається винайти якісь інші шляхи просування як в сторону Костянтинівки, так і в сторону Покровсько-Мирноградської агломерації», – пояснює воєнний експерт Сергій Грабський.

Французький дослідник Клімон Мульон за супутниковими знімками ділянкифронту між Покровськом і Костянтинівкоюпідрахував, що менш ніж за 20 днів у травні-червні російська авіація скинула понад дев'ятсот авіабомб: удари концентрувалися по другій лінії оборони української армії. Саме в цьому районі агресор мав найзначніше просування.

«Йдеться про те, що місцевість перетворюється на ландшафт, в якому просто неможливо створити якусь лінію оборони. І це, в принципі, основа тактики російських військ. Тобто сукупно з піхотними штурмами робити все можливе, щоб нашим оборонцям не було де оборонятися. І не було як. Одна справа, коли вас двоє чи троє і ви тримаєте позицію, – ви можете стримати наступ до взвода противника. Хоча це дуже важко, надзвичайно важко. І зовсім інша справа, коли ви не тримаєте позиції, вас троє і на вас йде 30 людей. Співвідношення 1 до 10. Скажіть, будь ласка, які шанси, що ви вцілієте і відіб'єтеся? Фактично ніяких», – пояснює вплив таких ударів на оборону Сергій Грабський.

І 2-3 людини на позиції – це вже давно реальність української оборони у війні з Росією,до такої тактики прийшли через дрони і брак людей. Тому кілька людей можуть тримати оборону в протяжній лісосмузі або частині села. При цьому намагаючись залишатися непомітними.

Ветеран ЗСУ Микола Мельник, який до важкого поранення керував ротою у механізованій бригаді, пояснює цю тактику:

«Найбільш важлива функція піхотинця – це те, що ворог знає, що вони там перебувають. І не може просунутися далі. Як такий вогневий контакт – він відбувається. Але це не першочергова задача. Велика відповідальність знову ж таки тут лягає на піхотинця. Адже він має бути дуже стійкий – тому що доволі складно жити в стані постійного стресу, де тебе хочуть вбити, тому що в тебе влітає все, що може влетіти: по тобі працює артилерія, по тобі працюють дрони, по тобі працює танк, по тобі працює все, але при тому всьому ти маєш триматися за цей маленький клаптик землі і, бажано, ще передавати оперативну обстановку з того, що ти бачиш. Головна їх задача – це виявити противника і доповісти старшому командиру для того, щоб той засобами ураження зупинив просування противника до їхніх позицій».

Український офіцер у телеграм-каналі «Син Маннергейма» розповів про те, який вигляд мала структура української оборони на прикладі батальйону в 2024 році.

Замість штатних кількох сотень людей у піхоті – у строю 40-50 осіб. Тому довгі окопи залишилися в минулому:тепер є спостережні пости з кількома піхотинцями, рознесені на лінії фронту. Їх прикривають міномети, кулемети і гранатомети, а також БПЛА для розвідки і ударів по цілях.

«Я знаю ситуації, де один боєць відбивав атаки на позиції протягом доволі тривалого часу, знищуючи дві піхотні групи противника. А буває таке, що «напхають» 10-20-30 людей, і немає ні стійкої оборони, нічого. І це все погано закінчується. І проблема ж навіть не в тому, що людей недостатньо. Проблема також в тому, що і техніки недостатньо. За документами – це механізована рота, а насправді там немає жодної БМП. За документами – це механізована рота, а насправді там можуть бути турецькі Kirpi, які абсолютно не відповідають вимогам до механізованого підрозділу. Бригади на папері механізовані, а насправді – моторизовані, але задачі їм нарізають так, ніби вони ще мають у складі 10 «Бредлі» і 2 «Леопарди», – ділиться Микола Мельник.

Якщо в районі Покровська ситуація змінюється доволі стрімко, топоблизу Куп'янська, у Харківській області, становище українських військ погіршується дуже поступово.

Ще минулої осені український плацдарм на лівому березі Осколу був розділений на дві частини. А з зими російські війська дуже повільно розширюють вже свій плацдарм на правому березі річки – зараз вони перебувають за кілька кілометрів на північ від міста.

«На цьому етапі ми не даємо йому змогу розгорнути цей плацдарм до меж оперативного. Так, щоб туди можна було беззастережно перекидати війська, накопичувати їх, не боючись, що їх там рознесуть, розстріляють, знищать, і проводити бойові дії на цьому напрямку.

Сім місяців ми ведемо досить успішну оборону в складних умовах, не даючи противнику можливості просунутися. Це не означає, що вони такі безпомічні, беззахисні, неспроможні. Треба розуміти, що за кількістю ресурсів вони нас переважають, і, в принципі, кількість військ, яка оперує на Куп'янському напрямку, вона переважає нашу кількість. Це природньо», – каже Грабський.

Читайте також: Поле битви – Донеччина. Чи спроможна Росія повністю окупувати Донбас?

Загалом же, за інформацією DeepState, за червень російська армія окупувала 556 кв км української території – це більше, ніж у травні. П'ята частина захоплених ділянок –у Сумській області.

Як заявили в українському Генштабі – і в Сумській, і в Курській областях у червні втрати Росії становили понад дев'ять тисяч військових вбитими і пораненими: це близько третини всіх російських втрат у червні за даними українського армійського командування.

«[Російські військові] намагалися намацати слабкі ділянки нашої оборони – отримували такі втрати. Плюс це новий напрямок для них, тому їм складно прориватися і тому вони зазнають таких втрат. І давайте не забувати – президент казав пару місяців тому, що росіяни зосередили там 60 тисяч військ – зараз ми говоримо про 50 тисяч військ (такі дані у своєму матеріалі від 29 червня навів The Wall Street Journal – ред.). З цього я можу зробити такий дуже-дуже обережний висновок, примітивний обережний висновок, що росіяни не виділяють Сумщину як пріоритетну зону. Зазнали втрат? Оперуйте тим, що ви маєте на сьогодні. Додаткові резерви вам не будуть передані», – вважає Сергій Грабський.

Російський наступ фактично триває з моменту початку операції із захоплення Авдіївки – це осінь 2023-го року.Як стверджують в українському Генштабі, тільки за червень у російської армії понад 32 тисячі убитих і поранених військових. Але водночас, за словами Володимира Зеленського, у травні в Росії мобілізували 40 тисяч осіб.

«Російський наступ, його інтенсивність, залежить не тільки від того, скільки ресурсів у Росії. А й від того, наскільки ми будемо спроможні зупинити цей наступ. Наскільки ми будемо спроможні не допустити прориву противника. А це так само напруження для нас: виділення додаткових ресурсів, ротація наших військ і логістичне забезпечення операцій. Чому дуже складно оцінити це? Тому що ми не знаємо, в якому стані наші війська. Ось в чому справа. Ми розуміємо, наскільки хлопцям складно, але є межа, за якою людське тіло відмовляється підкорюватися мозку. Коли ти вже просто фізично не можеш утримувати позицію, коли ти фізично не можеш утримувати противника. І там може відбуватися все, що завгодно», – застерігає Грабський.

«На мою думку, поки піхоту не перетворять на щось елітарне – ми будемо відчувати постійний дефіцит людей. Знову ж таки, коли наші батьки-командири змушують непідготовлені підрозділи йти відновлювати позиції і там втрачати людей – це жодним чином не сприяє престижу піхотинця. Зараз дуже важливо – це морально-психологічне забезпечення бійця. Треба усвідомлювати, що зараз переважно воюють люди, яких мобілізували навіть вже не в 2023-му, а в 2024-му. Тобто ті люди, які однозначно не хотіли воювати. Але які тепер змушені воювати. І, відповідно, до них потрібно інше ставлення для того, щоб вони внутрішньо були стійкі до тих випробувань, які їх чекають. Це дуже важливо. Має бути віра в командира. Тому що поки ти віриш в командира – ти готовий виконати іноді навіть найбезгулздіший наказ», – вважає Микола Мельник, який в ЗСУ перед пораненням був командиром роти.

OSINT-аналітики зауважують постійне зменшення російських втрат у бронетехніці –майже на всій лінії фронту агресор просувається за рахунок піхоти. За словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, російський військовий контингент на території України – це майже 700 тисяч військових. Восени минулого року угруповання було 570 тисяч. І за рахунок цієї піхоти Росія постійно намагається створити нові осередки наступу, аби розбалансувати українську оборону – не тільки на Донбасі, а й у Сумській і Харківській областях.